3 грудня - Міжнародний день інвалідів

У 1992 році Генеральна Асамблея ООН оголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів. Мета, заради якої цей день був проголошений, - це дотримання прав людини і участь інвалідів в житті суспільства. Ця мета була поставлена у Всесвітній програмі дій відносно інвалідів, прийнятою Генеральною Асамблеєю в 1982 році і названа Десятиліттям інвалідів.

 Проведення Міжнародного дня інвалідів спрямовано на привернення уваги до проблем івалідів, захист їх гідності, прав та благополуччя, на переваги, які отримує суспільство від участі інвалідів в політичному, соціальному, економічному і культурному житті. В Україні проведення цього дня встановлене Указом Президента, починаючи з 1993 року. В 2005 році був ухвалений закон "Про реабілітацію інвалідів в Україні", яким визначені основні принципи створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для функціонування системи підтримки фізичного, психічного і соціального благополуччя інвалідів.

 Звичайно, цей день не можна називати святковим, проте він підкреслює необхідність досягнення забезпечення рівних прав інвалідів і їх участі в житті суспільства. Міжнародний день інвалідів - день підведення підсумків зробленого для цієї категорії громадян, аналізу фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня.

Наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов’язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надала ряд пільг, конституційно гарантувала рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства. За останні 10 років державою створено комплекс законів, які регулюють практично усі аспекти життя людей з інвалідністю. Зокрема, це

Закони України:

· "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”;

· "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

· "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали - внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

· "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”;

· "Про психіатричну допомогу” та інші нормативно-правові документи.

· У них знайшли відображення статті Європейської Соціальної Хартії (1961 р.)

· "Право на працю”;

· "Право на охорону здоров’я”;

· "Право на справедливі умови праці”;

· "Право на соціальне забезпечення”;

· "Право осіб з фізичними та розумовими вадами на професійне навчання, перекваліфікацію та соціальну реабілітацію”;

· "Право на соціальну медичну допомогу” тощо.

 Інвалідність - явище соціальне, уникнути якого не може жодне суспільство і кожна держава відповідно до рівня свого розвитку, пріоритетів та можливостей формує соціальну та економічну політику щодо осіб з фізичними або розумовими вадами. Звичайно, масштаб інвалідності залежить від ряду факторів, таких, як стан здоров’я нації, розвиток системи охорони здоров’я, соціально-економічне зростання, стан екологічної культури, історичні та політичні причини, зокрема участь у війнах та військових конфліктах, техногенні та природні катастрофи, тощо. Деякі з перелічених факторів мають місце і в Україні, що зумовлює зростання чисельності інвалідів у суспільстві. Чисельність інвалідів в нашій державі становить 2,7 млн. осіб.

 Щороку в Україні збільшується кількість інвалідів, і ця невтішна тенденція покладає особливі зобов’язання як на владу, так і на суспільство щодо соціального захисту людей з особливими потребами та адаптації їх до нормального життя.

Міжнародні документи про права інвалідів

ООН:

Декларація про права розумово відсталих осіб,1971.

Декларація про права інвалідів, 1975.

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів , 1993.

Конвенція про права інвалідів, 2006.

ВООЗ:

Всесвітня доповідь про інвалідність , 2011.

МОП:

Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів

Рада Європи:

Рекомендація щодо правового захисту недобровільно госпіталізованих осіб з психічними розладами, 1983.