25 ЛИСТОПАДА –

ДЕНЬ ПАМЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

Голодна смерть, напевно, найстрашніша.

Вона повільна, довга і тяжка,

Жахлива і пекельна, найлютіша,

Бо зводить з розуму й така тривка...

А це ж було... І ніде правди діти,

Що заподіяли цю смерть більшовики.

Дорослі мерли, старики і діти —

Це геноцид кривавої руки.

Щоб наш народ нескорений здолати,

Що прагнув волі і в борні стояв.

Його рішили в чорнозем загнати,

Щоб голову вже більше не підняв.

Вмирали сім’ї, вимирали села...

Бо все забрали, що народ зростив.

Статистика доволі невесела...

Мільйони більшовицький кат згубив.

А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,

Як голодом морили чесний люд.

Бо ж пам’ять у народу не забрати...

Й не знищити, не змити, наче бруд.

Вона передалась нам генетично,

Й живе у нас завжди з маленьких літ.

І буде жити в Україні вічно,

То ж хай про це почує цілий світ!

Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верхвна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.

Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жолобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам'яті.

Не дай Боже, нікому пізнати того страхіття, коли мучить голод. Тоді перестаєш думати, перестаєш вірити і сподіватися; перетворюєшся на голодного звіра з однією-єдиною мрією - поїсти.

І щоб таке ніколи більше не повторювалося, нам слід про все знати і все пам'ятати