28 жовтня вважається "Днем визволення України від фашистських загарбників".

Цей пам’ятний день офіційно встановлений Указом Президента (В.Ющенка) №836/2009 від 20 жовтня 2009 року.

У документі, зокрема, написано:

"З метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні постановляю:

Установити в Україні День визволення України від фашистських загарбників, який відзначати щорічно 28 жовтня".

Військовий парад у Києві до 60-річчя "визволення" України (жовтень 2004 року). Світлина Reuters

Цього року відзначається 70-річчя цього «визволення». Але деякі історики мають сумніви, щодо згаданого формату відзначення. Український Інститут Національної Пам’яті й історики, які з ним співпрацюють, поширили свої методичні матеріали, у яких стверджується:

"1. Український інститут національної пам’яті пропонує використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України» замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників». Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а у 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистських окупантів Україна не отримала волі, тільки опинилася під іншим пануванням, результатом якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу. СРСР ставив за мету не визволення Українського народу, а повернення його до складу радянської імперії. Волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року,  визволення України відбулося тільки з розпадом Радянського Союзу.

2. Попри певну історичність використання сполучення «фашистські загарбники», зокрема у радянській пресі тих часів, науково більш коректним є використання терміну «нацистські окупанти».

3. Також рекомендуємо відмовитися від використання сталінського пропагандистського терміну «Велика Вітчизняна війна», замінивши його історично коректним – «Друга світова війна»... Війна із нацизмом для українців розпочалася 1 вересня 1939 року, у той час коли Третій рейх та СРСР співпрацювали як союзники". 

Не погоджуються вони, що саме 28 жовтня 1944 року відбулося вигнання нацистських окупантів із України: "28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада – лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно".

Чи радянські підрозділи воювали ще 25 листопада на території нинішньої України, чи були вже на теренах Угорщини та Словаччини? На це питання не можна однозначно відповісти.

Але насамперед треба визначитися, якою була територія України у 1944 році. Тут ми мусимо розглянути не лише адміністративні чи державні кордони, але й межу тодішнього розселення українців.

До 17 вересня 1939 року Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР) мала визнаний на міжнародному рівні Ризьким договором 1921 року західний кордон (він збігається з нинішніми східними межами Рівненської та Тернопільської областей).

Коли радянські війська 4 січня 1944 року вступили на терен Рівненської області поблизу містечка Рокитне, польський еміґраційний уряд в Лондоні поширив заяву: "У переможних боях із німецькими загарбниками радянські війська перейшли кордон Польщі. Тому польський народ має право очікувати повної справедливості та відшкодування у хвилину визволення від ворожої окупації. Якнайшвидше відновлення польської суверенної державної влади на визволених землях Речі Посполитої та забезпечення життя й майна її громадян є необхідною умовою цієї справедливості".

Сталін навіть не вважав би за потрібне відповідати на такі заяви. Але польський уряд апелював до його союзників, США та Британії, тому треба було оприлюднити позицію Москви.

"Оголошена 5 січня в Лондоні заява еміґраційного польського уряду в справі польсько-радянських стосунків, яка містить ряд невірних тверджень, зокрема щодо радянсько-польського кордону. Як відомо, радянська конституція визначила радянсько-польський кордон згідно з волею населення Західної України та Західної Білорусії, вираженою в плебісциті, проведеному в 1939 р. на основі широких демократичних принципів... Східні кордони Польщі можуть бути встановлені на підставі порозуміння з Радянським Союзом. Радянський уряд не вважає кордонів 1939 року незмінними. До кордонів цих можуть бути впроваджені поправки на користь Польщі, щоби райони, в яких переважало польське населення, були передані Польщі. В такому разі радянсько-польський кордон міг би пролягати приблизно вздовж так званої лінії Керзона, яку 1919 року прийняла Найвища рада Антанти і яка передбачає приєднання Західної України та Західної Білорусії до Радянського Союзу", – йшлось у заяві ТАРС від 11 січня 1944 року. Наступного дня газета "Известия" надрукувала карту, яка представляла кордон СРСР і лінію Керзона.

Слід зауважити, що у заяві ТАРС явно перекручені факти. Бо західний кордон СРСР був визначений радянсько-німецьким договором про дружбу та кордони від 28 вересня 1939 року. А якщо вибори до Народних Зборів у Львові та Білостоку можна називати "плебісцитом", то мусимо визнати "законними" і подібні цьогорічні "референдуми" у Криму та на Донбасі.

Як пише професор Пйотр Ебергардт в книзі Polska granica wschodnia 1939-1945, підпільна влада в Польщі в листі до прем'єра еміграційного уряду в Лондоні Станіслава Міколайчика відкинула московську заяву від 11 січня та заявила про готовність протистояти "радянським планам здійснення нового поділу Польщі та нав'язування їй комуністичного ладу". Керівництво Армії Крайової вважало, що "Східні Креси, яких зараз домагаються росіяни, були зайняті ними в 1939 році в порозумінні та за активної допомоги німців , а плебісцит, здійснений під терором та в умовах окупації, в жодному разі не міг виявляти вільної волі населення".

Але прем'єр Миколайчик вже знав, що на конференції в Тегерані було вирішено справу польських «кресів», і тепер може йтися лише про "поправки на польську користь" від лінії Керзона. Чи будуть вони включати лише Перемишль, чи й Львів і Вільно, залежатиме від доброї волі лідерів СРСР, США та Великобританії.

Остаточно перебіг західного кордону УРСР був визначений Договором між Польщею та СРСР про державний кордон від 16 серпня 1945 року. Щоправда, був ще обмін невеликими територіями у 1951 році.

Таким чином на кордони УРСР (станом на серпень 1939 року) радянські війська вийшли 4 січня 1944 року. А остаточно довоєнна територія УРСР була зайнята ними в ході Одеської наступальної операції, коли війська 3-го Українського фронту 10 квітня оволоділи Одесою і до 14 квітня вийшли на ріку Дністер, захопивши кілька плацдармів на її правому березі, який у 1939 році ще належав до Румунії.